Харківське математичне товариство

Харківське математичне товариство (ХМТ) було засноване 1879 року з ініціативи В. Г. Імшенецького. Він був професором Харківського університету та працював у галузі диференціальних рівнянь з частинними похідними. Згідно зі Статутом, метою Харківського математичного товариства було «сприяння розробці як чисто наукових, так і педагогічних питань у галузі математичних наук». Засідання з науковими доповідями проводилися, як правило, щомісяця, а матеріали засідань регулярно друкувалися – спочатку в окремих збірках протоколів і повідомлень математичного товариства при Харківському університеті, а потім – як окремий журнал «Повідомлення Харківського математичного товариства».

1885 року до Харкова переїхав О. М. Ляпунов, учень П. Л. Чебишова. У Харкові О. М. Ляпунов проводив дослідження з теорії стійкості, теорії потенціалу та теорії ймовірностей, завдяки яким здобув світову славу. О. М. Ляпунов відігравав провідну роль у діяльності ХМТ: завдяки йому математичні дослідження та доповіді на засіданнях досягли набагато вищого рівня, ніж був до того. За 17 років, з 1885 до 1902, О. М. Ляпунов зробив 27 доповідей про свої наукові результати на засіданнях ХМТ. Пізніше, з 1902 по 1906 рік, головою ХМТ був В. А. Стеклов, учень О. М. Ляпунова, добре відомий своїми роботами з математичної фізики та аналізу.

Протягом сорокарічного періоду, з 1906 до 1946, головою ХМТ був Д. М. Синцов, який працював у галузі геометрії та геометричної теорії рівнянь Пфаффа та Монжа. Д. М. Синцов був активним учасником руху за реформу шкільної освіти з математики та працював у міжнародному комітеті з просування цих реформ, який очолював Ф. Кляйн. Завдяки ініціативі Д. М. Синцова ХМТ брав активну участь у покращенні математичної освіти в школах Харківської області. Він також доклав значних зусиль для підтримки математичної бібліотеки ХМТ.

З 1908 по 1933 рік у Харкові працював С. Н. Бернштейн, один з провідних математиків XX століття. У ці роки всі види діяльності ХМТ перебували під його сильним впливом. Багато відомих результатів С. Н. Бернштейна були вперше оприлюднені на засіданнях ХМТ, а потім опубліковані у «Повідомленнях ХМТ». Серед його учнів були В. Л. Гончаров та Я. Л. Геронімус, які згодом стали відомими математиками. Після 1917 року С. Н. Бернштейн використовував свою високу міжнародну репутацію для підтримки та подальшого розвитку математики в Харкові. 1929 року він організував Інститут математики в Харкові, який дав змогу багатьом математикам проводити наукові дослідження. Завдяки світовому авторитету С. Н. Бернштейна, Перший Всесоюзний математичний конгрес відбувся 1930 року саме в Харкові (а не в столиці СРСР, як можна було б очікувати за традиціями того часу). У цьому конгресі взяли участь багато іноземних математиків, серед яких були Ж. Адамар, Д. Данжуа та П. Монтель. Невдовзі, після конфлікту з харківськими лідерами Комуністичної партії, С. Н. Бернштейн був змушений покинути Харків. Але перед тим він запросив Н. І. Ахієзера переїхати до Харкова. 1933 року Н. І. Ахієзер став директором Інституту математики, а 1947 року – головою ХМТ. Пізніше ХМТ очолювали О. В. Погорєлов, В. О. Марченко, Й. В. Островський. Наразі (з 2013 року) президентом ХМТ є Є. Я. Хруслов.

Роботи Н. І. Ахієзера з теорії апроксимації, проблеми моментів та теорії операторів добре відомі сьогодні. Його книги на ці та інші теми є видатними зразками математичної літератури. Н. І. Ахієзеру вдалося створити сильну математичну спільноту в Харкові. Згадаємо тут кілька імен, які мають бути цікавими сьогодні для фахівців у суміжних галузях: Я. П. Бланк, В. М. Борок, І. М. Глазман, А. П. Гришин, О. М. Данилевський, Г. І. Дрінфельд, О. М. Ефрос, Е. М. Жмудь, М. Й. Кадець, В. Е. Кацнельсон, Н. С. Ландкоф, Б. Я. Левін, Б. М. Левітан, М. С. Лівшиць, Ю. І. Любич, В. І. Мацаєв, А. Д. Мишкіс, О. Я. Повзнер, В. П. Потапов, Ф. С. Рофе-Бекетов, Л. І. Ронкін, А. К. Сушкевич, І. Д. Чуєшов, В. О. Щербина.

1950 року рішенням Радянського уряду Харківський Інститут математики було закрито. Умови для наукової роботи почали погіршуватися. У зв'язку з цим важливою подією стало заснування в Харкові 1960 року Фізико-технічного інституту низьких температур. Засновником і першим директором Інституту був фізик Б. І. Вєркін. Людина широкого кругозору з великою повагою до чистої математики, він запросив провідних харківських математиків Н. І. Ахієзера, І. М. Глазмана, Б. Я. Левіна, В. О. Марченка, А. Д. Мишкіса та О. В. Погорєлова приєднатися до Інституту разом із групою їхніх колишніх учнів та продовжити математичні дослідження в Інституті. Наукова діяльність Б. Я. Левіна, В. О. Марченка, А. Д. Мишкіса та О. В. Погорєлова привела до подальшого розвитку математичних досліджень у Харкові. Було засновано Математичне відділення Інституту, першим керівником якого був Л. А. Пастур. Великою честю для харківських математиків стало нагородження В. Г. Дрінфельда, співробітника Математичного відділення, медаллю Філдса 1990 року.

До 1992 року ХМТ зазвичай проводило щомісячні наукові семінари з доповідями харківських математиків та інших науковців з усього Радянського Союзу. Видання «Повідомлень ХМТ» було припинено в 1960-х роках посадовцями, незважаючи на енергійні протести Н. І. Ахіезера. Однак йому вдалося започаткувати новий журнал «Теорія функцій, функціональний аналіз і їх застосування», який видавався до 1992 року. З 1994 року ХМТ брало участь у виданні журналу «Математична фізика, аналіз, геометрія» (нині – «Журнал математичної фізики, аналізу, геометрії»).

Після розпаду Радянського Союзу та припинення фінансування наукових досліджень багато харківських математиків знайшли роботу за кордоном. Звісно, це завдало серйозної шкоди роботі ХМТ. Тим не менш, ХМТ продовжувало проводити наукові семінари. Багато математиків, які переїхали за кордон, підтримують тісні зв'язки з ХМТ.

Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році Харків став прифронтовим містом і постійно перебуває під обстрілами. Багатьом харківським математикам довелося знаходити притулок в інших містах України або за кордоном, але ХМТ продовжує працювати, організовуючи періодичні онлайн-зустрічі. З 2006 року воно присуджує стипендії імені Н. І. Ахієзера для заохочення молодих математиків.